Як засоби з центелою азійською увійшли в дерматологію
Одна з найцікавіших історій дослідження властивостей центели відбулася у 1930-х роках. Французький ботанік П’єр Буато (Pierre Boiteau) дуже захоплювався Мадагаскаром. Одного разу доктор Шарль Грім (Charles Grimes) запросив його відвідати лепрозорій Мананкавали (Manankavaly) — одну з сумнозвісних «пам’яток» Мадагаскару того часу.
Буато був єдиним європейцем, який розмовляв малагасійською — місцевою мовою. Це допомогло йому здобути довіру місцевого знахаря, який лікував людей із проказою за допомогою традиційних засобів, що ніколи не використовувалися в західній медицині. Буато вдалося визначити шість рослин, які використовував цілитель. Однією з них була центела азійська.
Непохитний у своїх переконаннях ботанік наполягав на проведенні офіційного фармакологічного дослідження та подальшому вивченні лікувальних властивостей засобів традиційної медицини. Клінічні випробування розпочалися у 1937 році. Через п’ять років, у 1942-му, інший француз — хімік на ім’я Бонтемп (Bontemps) — виявив в екстракті листя центели речовини, які назвав азіатикозидом і мадекасозидом.
У 1942 році Бонтемп у співпраці з малагасійським ученим Альбертом Ракото Ратсімамангом (Albert Rakoto Ratsimamanga) створив першу лікувальну мазь на основі центели азійської, яку назвали Madecassol. Препарат став настільки популярним, що коштів від його продажу вистачило засновникам для створення Малагасійського інституту прикладних досліджень, який працює й донині. У 1982 році пошта Мадагаскару випустила спеціальну поштову марку на честь внеску Буато.
Наприкінці XX століття сучасна наука підтвердила, що малагасійські цілителі мали рацію: азіатикозид і мадекасозид справді здатні знищувати мікобактерії лепри — збудника прокази. Згодом з’ясувалося, що центелу можна використовувати і для лікування іншої серйозної інфекції, відомої своєю стійкістю до лікарських препаратів, — туберкульозу шкіри.
Що таке мадекасозид?
Мадекасозид останнім часом набув популярності завдяки активному використанню як інгредієнта в нових засобах для догляду за чутливою та зрілою шкірою. Попри спільне походження та дуже схожі властивості, азіатикозиду пощастило менше — він залишився менш відомим широкому загалу.
Парадоксально, але саме азіатикозид був уперше описаний Буато, тож свою заслужену славу він здобув майже на сто років раніше. Мадекасозид — один із основних тритерпеноїдів, що містяться в екстракті центели азійської, з вираженими протизапальними властивостями.
Завдяки доведеній ефективності та позитивному механізму дії мадекасозид може допомагати заспокоювати чутливу, атопічну та схильну до псоріазу шкіру завдяки своїй протизапальній дії. У дослідженні La Roche-Posay вивчали антивікові властивості 0,1% мадекасозиду в поєднанні з 5% вітаміну С. Через 6 місяців було зафіксовано значне покращення стану дрібних ліній, зморшок, пружності та текстури шкіри.
Азіатикозид діє подібним чином, сприяючи відновленню пошкодженої шкіри, але його переважно використовують завдяки здатності зменшувати вираженість рубців, сприяти загоєнню ран і зменшувати зморшки. Обидва ці споріднені компоненти широко використовують у формулах для заспокоєння та зволоження шкіри, а також у засобах проти вікових змін і зморшок.
Крім того, дослідження in vitro показують, що азіатикозид стимулює вироблення гіалуронової кислоти та синтез колагену I типу, який також називають «молодим колагеном». Водночас азіатикозид і мадекасозид мають певні відмінності у впливі на шкіру.
Дослідження показало, що інгібувальний вплив компонентів центели азійської на проліферацію фібробластів рубцевої тканини зменшується в такій послідовності: мадекасова кислота > азіатська кислота > мадекасозид > азіатикозид.
Це означає, що здатність мадекасозиду сприяти загоєнню ран дещо вираженіша, ніж у азіатикозиду, але все ж поступається ефекту мадекасової та азіатської кислот, які також отримують із центели й при цьому вони ще менш відомі широкому загалу, ніж азіатикозид.
Мадекасозид розглядають як перспективний компонент для терапії вітіліго — набутого порушення пігментації шкіри та слизових оболонок, яке характеризується хронічною та прогресуючою втратою меланоцитів в епідермісі та фолікулярному резервуарі.
Дані свідчать, що окиснювальний стрес, спричинений H₂O₂, є одним із ключових чинників виникнення та прогресування вітіліго. Експериментальне дослідження впливу центели азійської на окиснювальний стрес у меланоцитах людини продемонструвало, що мадекасозид може захищати структуру мітохондрій від надмірного утворення активних форм кисню (ROS) та зменшувати загальне окиснювальне пошкодження меланоцитів завдяки активації аутофагії.
Також підтверджено, що мадекасозид може значно захищати шкіру від запалення, пов’язаного з акне, пригнічуючи вироблення прозапальних цитокінів. Крім того, мадекасозид може помітно підвищувати рівень зволоженості шкіри та покращувати її гідратацію як in vitro, так і in vivo, що робить його перспективним компонентом як у медицині, так і в косметології.
Де мадекасозид найчастіше зустрічається у складі косметичних засобів:
- засоби для догляду за чутливою шкірою;
- засоби для шкіри, схильної до акне;
- засоби для догляду за шкірою в період менопаузи;
- засоби проти зморшок;
- засоби для догляду за шкірою рук;
- зволожувальні та гідратувальні засоби.